Порожнеча підступає

О Священне Полум'я, почуй мене: я смиренно благаю тебе про прощення. Я простягнув руку лише тому, що був зачарований твоєю вродою та силою, повір мені. Я б ніколи й не подумав зазіхати хоча б на одну іскорку твою. Ці звинувачення — клятий наклеп! Я магістрат, чуєш?! Відомий та шанований! Я люблю закон, наче дружину власну, і ніколи б не зрадив такий священний союз! Сьогодні ці дурні та розбійники вигнали мене й змусили покинути дім із цією нестерпною порожнечею, цим лютим холодом усередині. Ані тепло домашнього вогнища, ані поцілунок дружини чи дотик коханки не здатні мене зігріти... Прошу, зніми з мене це жахливе прокляття! Присягаюся всім, що маю: своєю родиною, своїм життям — я не заслуговую на таку долю! — Магістрат Дарій Вік

Я ПОВІРИТИ НЕ МОЖУ, що вони відібрали мого мула ТА ще й мої монети! Тепер я, поважний магістрат — «колишній магістрат», як вони кажуть — мушу плентатися пішки. Яка низька, препаскудна доля. Я б відірвав голову кожному з них за те, що вони мене вигнали. Ноги врешті зовсім відмовили, тож я був змушений перепочити на цьому цвинтарі. Назовні блукають пустотілі, але вони мене й не помічають. Хіба що... ...вони думають, наче я один із них? Ух... шкіра сиротами вкривається. Цей лютий холод пробирає до кісток... Ні! Це все через дірявий дах! Я не такий, як вони. Я не перетворюся! — Магістрат Дарій Вік

За те, що ви відняли в мене все. За те, що знищили мою сім'ю, моє життя, мій статус — і за те, що спотворили МЕНЕ. Усе, що я знав, лежить у руїнах, спалене вашими безглуздими законами та заборонами. Та я не збираюся безвольно схилити голову! Я зрікаюся Древніх! Я плюю в саме Полум'я! Кожен, хто наважиться перетнути мій шлях, буде розбитий і розчавлений! Тільки пролита кров зуміє зігріти мене знову! ДАРІЙ