Скелети драконів

Дорогою до обеліска ми потрапили в снігову бурю. Я пробивалася крізь завивання вітру, одержима своєю метою, та коли обернулася, щоб потягнути за собою нову асистентку, її рум'яне обличчя зникло за білою пеленою. «Френ!» — закричала я. Її відповідь відлунювала десь дуже далеко, наче за цілі милі. Раптом жахливий вереск пройняв мене до самих кісток. Я кинулася до неї, продираючись крізь снігову завісу. Коли нарешті побачила її знову, вона зіщулилася під стерв'ятником, що ховався посеред снігового вихору. Закляклими пальцями я намацала якийсь камінь та жбурнула його що було сили. Птах звалився додолу дезорієнтований, і я гатила його ногами, аж поки не відчула, як проломився череп. А потім завмерла. Здається, Френ щось говорила мені, відбираючи зразок кістки й гарячково обмацуючи крило тварюки, але я нічого не чула. Глянула на неї: з її рум'яних щік, роздертих кігтями, зливалася кров. «Вона вже не стане колишньою,— подумала. — Як і я». — Лорейн Крім, кінець року, 508 р. е. С.

Спочатку ми були просто щасливі знайти укриття від хуртовини. Крізь пелену вітру скельні виступи ліворуч і праворуч здавалися звичайним камінням. Але лише зараз я зрозуміла, що нас оточували не скелі, а ребра. Справжнісінькі велетенські ребра кольору слонової кістки, у чудовому стані — лежать посеред шести кінцівок. Ми вирішили отаборитися тут і відібрати зразки — здебільшого тому, що Френ у захваті від самої можливості дослідити цей скелет. Вона називає його «Оні», бо, мовляв, «ці літери схожі на хвостату істоту із шістьма кінцівками, що схилилася попити». Вона широко всміхається, зчищаючи пил із хрящів, але я ледь можу на неї дивитись. Глибокі порізи на її обличчі ще зовсім свіжі, і я боюся, що в цьому лише моя провина. Я відчуваю, ніби власноруч понівечила її. Можливо, якщо я дозволю їй залишитися тут і займатися наукою, це стане моєю спокутою. — Лорейн Крім, кінець року, 508 р. е. С.

Якби дані не збігалися, я б списала цю теорію на невдалий жарт. Але вони збігаються. Структура цих велетенських кісток схожа на ту, що ми бачили в зразку білокрилого стерв'ятника, забраного під час тієї снігової бурі. Тут є історичний зв'язок, та сама прадавня кров. І це стосується не лише тутешніх скелетів, а й тих, що в Палаючій Пустці. Усе вказує на те, що то дракони. Усе це сильно відволікає мене від дослідження обелісків, але я сподіваюся невдовзі повернутися до їхнього розшифрування. Якщо, звісно, дракони не дістануть мене першою. — Лорейн Крім, кінець року, 508 р. е. С.