Погляд вічності

Вже багато років шукаю я відповіді на питання, чи існує вічне життя. Кожне закляття, що я створюю, я перевіряю на померлих, які стають тінями. Істоти без розуму, що стають моїми маріонетками. Вони мені все ж допомагають. Але... Моя жага до вічного життя не втихає. Я кидаю їх та йду далі на голос своєї долі. Хай вони лежать як символ мого генія. Мені на них чхати — могил навколо забагато. С кожною новою спробою я наближаюся до мети. Невдачі лише мене підштовхують продовжувати. Я не здамся, вічність мене не зламає. Наступний експеримент я проведу з могилою, яка причаїлася у кущах бананів. Я прибуду в Бухту прозорої води морем і відправлюся на пошуки вглиб джунглів.

Вічне полум'я... Мені здавалося, що я наблизився до розгадки, але воно лише спалює істот до попелу та кісток. Може, там після життя щось і є вічне, але не цього я хотів. На березі озера, над яким височіє вежа, знаходиться Голдрок-Седдл, а на схід звідти сховалася ще одна прихована могила, вкрита пологом землі.

Повірити не можу! Я створив закляття зцілення! Нарешті! Але... воно зцілює... інших?! Отакої! І що мені з цим робити? Мені-то яка з цього користь?.. Ладно, усі з чогось починали. Треба продовжувати. Наступна могила кличе. Я чув про юних сміливців, які намагалися промчати по ній, минаючи її небезпеки. Той, у кого виходило дістатися до кінця, отримував у нагороду... своє життя. Це місце має бути неподалік від Гірницького розлому на шляху до Чорної трясовини.

Ух... ось так бійка. Ми подолали катакомби вкрай швидко. На знак поваги моєму противнику я поховав його там же, де він випустив свій останній подих... Але що це... заклинання блискавки?! Я думав, що успіх вже близько. Зізнаюся, у мене вже в печінках усе сидить. Залишилася остання могила — поруч із затокою Стілвотер, біля підніжжя пагорбів.

Гм-м... може, спробувати це закляття на собі? Я перетворюся на шматок криги, а потім зможу розтанути коли завгодно. І тоді я зможу жити якомога довше... так? Невже?! Мені вдалося! У мене вийшло!